любимый

1) (излюбленный, дорогой) улюблений, люблений, укоханий, коханий, любий, уподі[о]бний. [Заграв свою улюблену пісню (Крим.). Уважав М. Вовчка за любленого в народі письменника (Грінч.). Пан-отченьку ти наш коханий! (Куліш). Чи я в батька не кохана була? (Пісня)]. -мый автор, -мое произведенне - улюблений, уподі[о]бний автор, твір. [Своїх уподобних авторів узяла з собою (Н.-Лев.)]. -мое чтение - улюблене читання. - мый вождь - улюблений проводир. -мое занятие, дело - улюблена, люба робота. -мое блюдо, кушанье - улюблена страва, їжа. -мая лошадь - улюблений кінь. -мое дитя - кохана (люба) дитина; найулюбленіша дитина. Самый -мый - найулюбленіший, найукоханіший, найулюблений, найлюбіший, наймиліший. [З своєю найулюбленішою лялькою (Грінч.). Найулюблена дитина (Вороний). Се була його найлюбіша робота (Стефаник)]. -мая трава (росянка), бот. Drosera rotundifolia L. - росичка круглолиста, росянка;

2) (возлюбленный, милый) коханий, укоханий, милий, любий, люблений, (возлюбленная) кохана, люба (-бої и -би), мила, люблена, (сущ.) любко, любчик, коханок (-нка), кохана людина. [Прощатись прийшов я, кохана, з тобою (Л. Укр.). Силкувалася виправдати вкохану людину бідолашна дівчина (Грінч.). Жінка суджена, а кума люблена (Приказка). Та вже мені не стояти із моїм коханком (Пісня)].

* * *

1) прич. лю́бий; коха́ний

2) (в знач. прил.: излюбленный) улю́блений; (милый) лю́бий, ми́лий; (возлюбленный) коха́ний

люби́мое де́ло — улю́блена спра́ва

\любимый челове́к — лю́ба (ми́ла, коха́на) люди́на

3) в знач. сущ. лю́бий, -ого, ми́лий, коха́ний